Головна сторінка | RSS
Меню сайта







Категории каталога
Конспекти 5 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 6 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 7 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 8 класу [11]
Матеріали до уроків
Конспекти 9 класу [11]
Матеріали до уроку
Конспекти 10 класу [5]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 11 класу [7]
Уроки історії рідного краю
Допоміжні матеріали [11]
Схеми, карти, таблиці...
Біографії історичних осіб [11]
Біографічні дані
ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ - 11 КЛАС [1]
ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ - 10 КЛАС [2]

"ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ" та історія рідного краю


Главная » Файлы » Конспекти 6 класу

Наш край у добу каменю. Неоліт.
[ ] 2009.Січень.20, 22:59
Неолітична епоха

На території Східної Європи, в тому числі й на Україні, неолітичний період датується VІ-ІV тисячоліттям до н.е. У країнах Стародавнього Світу ця епоха розпочинається ще у VІІІ тис. до н.е. В цей час відбуваються значні зрушення в розвитку економіки, соціальних відносин і духовної культури. Неолітична людина переходить від присвоюючої системи ведення господарства до відтворюючої. Основними галузями виробництва стають землеробство і скотарство.
Вперше такі великі прогресивні зміни у веденні господарства сталися у стародавнього населення на території сучасної Туреччини, в Анатолії. За визначенням відомого англійського археолога Джеймса Мелларта, тут ще в VІІ тис. до н.е. було започатковано добре відому тепер "Велику неолітичну революцію", яка на території України завершилася лише в ІІІ тис. до н.е.
У Південній Анатолії Дж. Мелларт здійснив розкопки двох надзвичайно важливих поселень - Чатал-Гуюк (6500-5650 р. до н.е.) та Хаджилар (5700-5000 рр. до н.е.).
Давній Чатал-Гуюк (Шу-еден-на-кі-дуг - так могло називатися поселення Чатал-Гуюк в древності, за визначенням відомого мовознавця А.Г.Кифішина) при площі 13 га був на ті часи великим поселенням. За 900 років існування його 12 разів поновлювали. Серед майже однотипних будинків з саману унікальним об'єктом був храмовий комплекс, де мешкали і працювали жерці-правителі. Було розкопано 40 храмів, інтер'єр яких прикрашали яскраві магічні сцени, як правило календарно-зодіакального змісту - мальовані й рельєфні зображення оленів, биків та баранів, а також антропоморфні зображення Праматері та Близнюків. Для створення цих зображень використовували також черепи жертовних людей і тварин. Померлих ховали здебільшого в помешканнях під лежанками та вогнищами, а пізніше - на вулицях.
Основу господарства мешканців Чатал-Гуюка становили хліборобство й скотарство. Значного розвитку досягли плетіння й ткацтво, з'явилися перші металеві (мідні і свинцеві) вироби та глиняний посуд. Важливого значення набув обмін товарами, зокрема, місцевого обсідану для виготовлення знарядь - на імпортні мушлі та прикраси.
Обмінюючись своєю продукцією, мешканці Чатал-Гуюка мали можливість спілкуватися із Сирією, Кіпром та іншими регіонами Середземномор'я. 
Для кращого розуміння цієї епохи в Анатолії зазначимо, що, застосовуючи зрошувальну систему, мешканці краю значно підвищували урожайність зернових. Це сприяло різкому росту кількості населення, але, з іншого боку, зумовило засолонення полів. Все це призвело до перенаселення, а відтак - до демографічного вибуху. Мешканці змушені були розпочати відселення з обжитих районів. До цих обставин додавалися періодичні виверження навколишніх вулканів та інші катастрофи, а можливо, ще й воєнні сутички: Чатал-Гуюк та розташований неподалік від нього Хаджилар неодноразово спалювалися.
Відомий вчений Ю.О.Шилов у своїй монографії "Джерела витоків української етнокультури ХІХ тис. до н.е. - ІІ тис. до н. е." прийшов до такого висновку:

"... Все це призвело до демографічного вибуху і примусило жерців-правителів шукати нові землі для переселення свого народу..., було здійснено далеку експедицію навколо Чорного моря... Сталося це близько 6200 р. до н.е. Якщо експедиція й не обійшла всього Чорномор'я (так звана Циркум-понтійська зона - І.З.), то досягла, принаймні, пониззя Дніпра".

 Чоловік з неолітичного могильника біля села Вільнянка Запорізької області (реконструкція)

Ці висновки Ю.О.Шилов обґрунтовує нещодавніми дослідженнями мовознавця А.Г.Кифішина, який зіставив специфічні комплекси пранаписів з визначної пам'ятки Кам'яна Могила (розповідь про неї буде нижче) та Чатал Гуюка.
Тут же вчений підкреслює: "Відкриття мовознавця А.Г.Кифішина добре узгоджується з раніше зробленими висновками археолога В.М.Даниленка, палеоантрополога С.І.Круц, палеозоолога В.І.Бібікової".
У новому кам'яному віці на території України формуються перші хліборобсько-скотарські спільності, які представлені різними археологічними культурами. 
Завдяки археологічним розкопкам відомих вчених М.Я.Рудинського, М.О.Макаренка, Н.В.Добровольського, В.М.Даниленка, Д.Я.Телєгіна та інших в межах України досліджені численні пам'ятки неоліту, що дозволило віднести їх до різних археологічних культур цієї епохи. Так населення культур - Буго-Дністровської, Сурської, Кріш-Старчево, Тиської та Культури лінійно-стрічкової кераміки на землях України жило в епоху раннього неоліту (кінець VІ - початок ІV тис. до н.е.), а населення Дніпро-Донецької та Ямково-Гребінцевої кераміки - в епоху пізнього неоліту (ІІІ тис. до н.е.)
Коротко розглянемо основні риси найповніше дослідженої Буго-Дністровської культури України. 
Пам'ятки цієї культури вперше відкрив В.М.Даниленко у 50-ті роки ХХ ст. на Побужжі. Згодом вони були виявлені в басейнах Дністра та Пруту. Це одна з найдавніших землеробських культур у Східній Європі.
На початок ХХІ століття в Україні відомо понад 60 поселень Буго-Дністровської культури, які розташовані на Південному Бузі (між Вознесенськом Миколаївської області та Хмільником на півночі Вінниччини) та у Середньому Подністров'ї.
Буго-Дністровська культура існувала протягом тривалого часу - з середини УІІ до початку ІУ тис. до н.е. У своєму розвитку вона пройшла три періоди - ранній, середній (розвинутий) і пізній, кожний з яких був поділений на 2-3 фази.
Особливість кожної фази полягала у виготовленні якісно нової виробничої продукції, зокрема застосування шліфування і свердління при виготовленні знарядь праці. Але найголовнішим було те, що населення цієї культури значно урізноманітнило способи виготовлення керамічного посуду, притримуючись традиційних гостродонних форм горщиків S-видного профілю, прикрашених наколами та гребінцевим штампом. Крім того орнаментація посуду набуває нових рис: з'являються широкі прогладжені каннелюри, що становлять стрічковий візерунок, а також складні кутові мотиви, основою яких є шеврон з різними додатками або меандр .

 

Рис. 16. Кераміка Буго-Дністровської культури. 
(За В.М.Даниленко).

 

Рис. 17 к. Кераміка Буго-Дністровської культури.

Вищесказане дає підстави зробити наступні висновки щодо розвитку Буго-Дністровської культури протягом всього періоду її існування.
Глиняний посуд раннього етапу вказує на східні генетичні зв'язки населення Буго-Дністровської культури, а також органічний зв'язок усіх трьох перших керамічних фаз місцевого неоліту - Скибинецької, Соколецької та Печерської на Вінниччині. Водночас населення Печерської фази мало контакти з населенням Дунайсько-Балканського регіону, зокрема Старчево-Керешської зони.
Водночас на середньому етапі, і передусім під час мешкання населення Самчинської фази, стають помітними контакти з населенням Дніпро-Донецької культури.
Дуже складною була доба заключного етапу Буго-Дністровської культури (Савранська та Хмільницька фази). В цей час встановлюються контакти з Балкано-Дунайськими культурами (Бутмир, Тордош-Вінча, Караново ІІІ, Будешть, Хаманджія). Найхарактернішим явищем була повторна поява чотирьох-п'яти форм кераміки і особливо відновлення складного криволінійного орнаменту.
Під час Хмільницької фази (поселення біля с. Сандраки) з найбільшою наочністю проявилися риси майбутнього передтрипільського часу. В керамічному комплексі поширюються різноманітні широко відкриті миски, а також вази на ніжках (фруктівниці). Отже, пам'ятки Хмільницької фази безпосередньо передують добі Трипілля на Україні і є одним із компонентів складання Трипільської культури, а відтак і Трипільської цивілізації. 
Дослідження неолітичних пам'яток у Степовому Побужжі, які останнім часом проводяться М. Т. Товкайлом, підтверджують думку В. М. Даниленка про прямі зв'язки заключного етапу Буго-Дністровської культури з пам'ятками раннього етапу Трипільської культури. Зокрема дослідник зазначає, що матеріальний комплекс пам'яток Буго-Дністровської культури Степового Побужжя, на відміну від інших регіонів Буго-Дністровської культури, сформувався в результаті сильних впливів, з одного боку, ранньотрипільського населення Південного Бугу, а з іншого неолітичного та ранньоенеолітичного населення Середнього Подніпров'я та Надпоріжжя.
Щодо духовності, то у матеріалах Буго-Дністровської культури найповніше відобразились вірування людини неолітичної епохи. Уявлення про життя, смерть і народження простежується у групових могильниках, у ямах зі спеціальним похованням частин ритуальних тварин тощо. Уявлення про велике матріархальне божество, яке особливо шанувалося у найдавнішому землеробському середовищі, і, мабуть, співзвучне з давньогрецькою Деметрою - матір'ю землі - знайшли своє відображення у знахідках жіночих статуеток. 
Важливим джерелом для вивчення ідеології місцевого населення є різноманітний орнамент, яким прикрашено глиняний посуд. На ньому можна простежити декілька орнаментальних схем, але не всі вони піддаються дешифруванню. Найбільш цікавим і цінним, на думку В. М. Даниленка, є розкриття змісту так званого волютного і волютно-меандрового рисунка, який він розшифровує як символ дракона, що уособлює чоловіче начало і, можливо, пов'язаний з сонцем та загалом з небом.
В цілому комплекс релігійно-ідеологічних уявлень населення Буго-Дністровської культури не був окремою замкнутою системою. Він був частиною світоглядних уявлень, які притаманні значній частині того землеробського світу, що представлений Культурою лінійно-стрічкової кераміки, культурами Старчево, Караново, Кереш, Боян, Хаманджія тощо. Слід також зазначити, що орнаментальні схеми, близькі до буго-дністровських, з'являються і в неземлеробському середовищі - у матеріалах сусідньої Сурсько-Дніпровської культури.
Однак, як стверджує В. М. Даниленко, найголовнішим і найсуттєвішим є те, що, порівнюючи Буго-Дністровську культуру і Раннє Трипілля за ознаками форм ідеологічного розвитку, можна говорити про подвійну схожість не лише стосовно самого змісту деяких орнаментальних схем, але й також і у відношенні техніки їх виконання, специфіка якої полягає у нанесенні на підсушену поверхню посудини широких пролощених ліній.
Детальнішому розгляду питань релігійно-ідеологічного розвитку стародавнього населення Південно-Східної Європи епох неоліту та енеоліту присвячена спеціальна праця В. М. Даниленка, яка була опублікована його учнем Ю.О. Шиловим лише у 1999 році. В ній, зокрема, зазначено, що у кінці докерамічного неоліту і особливо у ранньому керамічному неоліті в регіонах Східного Середземномор'я, Середньої Азії і на Півдні Європи (тобто в районах Старого Світу, де складалося землеробство) виникли різні варіанти давньоземлеробського культу, що згодом розвинулися у перших державах світу, а у народних звичаях він існує і сьогодн.
Розгляд досягнень неолітичної епохи не буде повним, якщо не згадаємо хоча б коротко ще деякі інші важливі культури цього часу.

Сурсько-Дніпровська культура виникла і співіснувала одночасно з Буго-Дністровською. Разом з тим на території сучасної Галичини, Волині та Рівненщини відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень Культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається однією з класичних культур Європи. Населення цієї культури розводило всі основні види свійських тварин (вівці, кози, велика рогата худоба і свині) та вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін.
Цікаві матеріали отримані в результаті розкопок поховання в с. Незвисько Івано-Франківської області та в с. Баєві Рівненської області. Встановлено, що носії Культури лінійно-стрічкової кераміки належали до середземноморського антропологічного типу.
Пам'ятки Дніпро-Донецької культури (V-ІІІ тис. до н.е.) займають все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять. На території України і Білорусії відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї археологічної культури.
Для неї характерні колективні могильники так званого маріупольського типу, в яких зафіксовано сотні скелетів. На Україні таких могильників виявлено близько 30. Більшість їх зосереджено в районі Дніпровського Надпоріжжя. Носії Дніпро-Донецької культури ховали небіжчиків у колективних ямах, випроставши на спині, та посипали їх вохрю. Більш ранні поховання часто позбавлені будь-якого поховального інвентарю. Біля них лише зрідка зустрічаються примітивні прикраси, виготовлені із зубів оленя або риби. Лише в кінці неоліту виникає звичай супроводжувати небіжчиків деяким інвентарем. 
Найбільш повно досліджено Маріупольський могильник, який розкопаний М.О.Макаренком. Він становить довгу (28 м) і вузьку яму, глибиною більше одного метра. В ній в один ряд і кількома ярусами залягало більше 121 кістяка, посипаних червоною вохрою. У могили покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут також знайдені перші прикраси з міді.
Спостереження над окремими могилами в Микільському і Лисогірському некрополях, де виявлені скупчення людських черепів, на думку Д.Я. Телєгіна, можливо, вказує на становлення культу вшанування черепів предків.
До маріупольського типу належать могильники: Олександрійський Вовнизький II, Васильківський ІІ, Ясинуватський тощо.
За всіма ознаками поховального ритуалу та антропологічним складом населення могильники Маріупольського типу входять у північну (Європейсько-Сибірську) область поховальних пам'яток. Тут вони становлять окрему групу, яка виділяється серед них значним переважанням групових поховань, що згодом переростають у колективні усипальниці.
В цілому могильники цього типу як локальне культурно-історичне явище охоплюють південну частину Середнього Подніпров'я, Надпоріжжя, Приазов'я і північ Степового Криму і їх слід віднести до трьох культур дніпро-донецького неоліту - Надпоріжської, Києво-Черкаської та пам'яток типу Засухи. 
Однак найвидатнішою пам'яткою минулого є Кам'яна Могила. Після висвітлення її історичного значення ми повернемося до цих та інших процесів, які дають виключно важливу інформацію про духовну спадщину предків українського народу.

Кам'яна Могила -
визначна пам'ятка культури і мистецтва світового рівня

У світову науку ввійшли так звані "сім чудес" - єгипетські піраміди, "висячі сади" Семіраміди у Вавилоні, храм Артеміди в Ефесі, статуя Зевса у храмі в Олімпії, Мавзолей у Галікарнасі, Колос на о. Родос та маяк на о. Фарос в Олександрії. 
Але далеко не всім відомо, що в духовній культурі первісних мисливців скотарів та землеробів Північного Причорномор'я визначне місце займає пагорб Кам'яна Могила, розташований на Півдні України в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя Запорізької області. До теперішнього часу тут зберігається у печерах та гротах безліч наскельних малюнків, які відтворюють первісні форми релігії: тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків тощо. У нас є всі підстави вважати, що ця унікальна пам'ятка не поступається вищезгаданим "Семи чудесам світу".
У геологічному та історичному плані Кам'яна Могила - найунікальніший зі своєрідних пам'ятників такого роду .

 

Рис. 18 к. Загальний вигляд Кам'яної Могили. 
(За Б.Михайловим).

Як природне утворення вона пережила кілька мільйонів років. Спочатку це була піщана прибережна обмілина третинного, так званого Сарматського моря, згодом - масивна брила, зцементована залізистими розчинами піскового каменю. В подальшому, уже в розквіті четвертинного періоду, з неї сформувався поріг р. Прамолочної, що при переході до геологічної сучасності став кам'яним островом, в якому утворилися десятки гротів та печер. Отже, в міру появи певних ділянок Кам'яної Могили з-під води, на межі піщаної підоснови та пісковику, утворилися гроти та печери, які стали об'єктами використання первісними людьми в культових цілях. Саме сюди понад 10 тис. років тому, тобто під кінець палеоліту, стали проникати перші групи людей, про що свідчать залишки типових для цього часу крем'яних знарядь праці. А десь на початку неолітичної доби, коли з води виступили високі ділянки заплавної тераси, Кам'яна Могила стала островоподібним підвищенням над рівнем широчезних лугів. Саме в ці часи навколо неї виникає ряд неолітичних, а згодом енеолітичних і більш пізніх поселень, мешканці яких зберігали традиційне шанування Кам'яної Могили як святилища і в обраних місцях - у пісковикових навісах, гротах та печерах - залишили унікальні історичні свідчення про своє ставлення до світу.

Кам'яна Могила поступово перетворилася на високий, до 15 м заввишки, пагорб, витягнутий за течією річки в довжину на 300 м і шириною до 200 м. Горішню площину його становила пісковикова, майже монолітна, плита, далі йшов пісковий схил, спорадично закритий окремими брилами, що відкололися від первісного пісковикового щита, а ще нижче, вже на рівні заплави, подекуди розкидані плитчасті, досить потріскані брили або їхні уламки .


Рис. 19 к. Брили Кам'яної Могили.
(За Б.Михайловим).

Зображення трапляються на всіх рівнях Кам'яної Могили - від первісного щита та брил на схилах і аж до поодиноких пісковикових скель, розташованих на рівні луків, що має певне значення для хронологічного розчленування численних зображень в гротах, печерах і навісах цієї визначної пам'ятки.
Як ми уже зазначали, перші сліди перебування стародавньої людини на Кам'яній Могилі належать до пізнього палеоліту. 
Протягом століть Кам'яну Могилу оповивають легенди та перекази, які розповідають про її фантастичне утворення та багатющі скарби, закопані героями або розбійниками під її скелями.
Дослідження Кам'яної Могили було започатковане ще у 1890 році відомим археологом, професором Санкт-Петербурзького університету М.І.Веселовським, а у ХХ столітті продовжене В.М.Даниленком, О.М.Бадером, М.Я.Рудинським, В.М.Гладиліним, Ю.О.Шиловим, А.Г.Кифішиним та Б.Д.Михайловим.
Внаслідок проведених археологічних розкопок Кам'яної Могили тут відкрито 65 гротів і печер, на стінах і стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень. Глибоко реалістичні рисунки дають уявлення про господарство первісних людей Південної України та їхню духовну культуру. На стелях нанесені рисунки різних історичних епох - палеолітичної, мезолітичної, неолітичної, міді-бронзи, і середньовіччя.


Категория: Конспекти 6 класу | Добавил: varlakov
Просмотров: 4243 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 4.0/3
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
















 СОУ




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0