Головна сторінка | RSS
Меню сайта







Категории каталога
Конспекти 5 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 6 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 7 класу [6]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 8 класу [11]
Матеріали до уроків
Конспекти 9 класу [11]
Матеріали до уроку
Конспекти 10 класу [5]
Уроки історії рідного краю
Конспекти 11 класу [7]
Уроки історії рідного краю
Допоміжні матеріали [11]
Схеми, карти, таблиці...
Біографії історичних осіб [11]
Біографічні дані
ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ - 11 КЛАС [1]
ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ - 10 КЛАС [2]

"ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ" та історія рідного краю


Главная » Файлы » Конспекти 5 класу

Урок 5. Давні слов'яни
[ ] 2011.Лютий.03, 20:52
Давні часи.                                     
Урок 5. Давні слов'яни 
Приблизно 2000 років тому у північно-західній частині сучасної Запорізької області, на правому березі Дніпра, з'являються землеробні поселення слов'ян. Ці перші слов'яни на те­риторії нашого краю входили до складу племінного об'єднання антів. Саме їх учені вважають предками українців.
Анти залишили після себе пам'ятки так званої черняхівської ар­хеологічної культури.
Черняхівці протягом приблизно чотирьох століть були найчисленнішими племенами на нашій території. їхні поселення розташовува­лися на схилах і терасах по берегах річок.
Житла черняхівців були двох типів - заглиблені у землю та на­земні. Напівземлянки, залишки яких знайдені біля сіл Привольне та Августинівка Запорізького району, мали прямокутну або овальну форму. Їх площа складала 12-32 квадратних метри. Опорою для стін жител обох типів були стовпи. Ймовірно, на стов­пах кріпився дерев'яний каркас, котрий переплітався брусками й об­мазувався зверху глиною. Підлога була земляною, інколи обмазува­лася глиною.
Основним заняттям черняхівців було рільництво. Тримали вони також велику рогату худобу, коней, свиней, птахів. їх житла охоро­няли собаки.
Черняхівці були великими майстрами гончарної справи. Для ви­готовлення різноманітних горщиків, мисок, глечиків вони викорис­товували гончарний круг.
Як вже згадувалося, приблизно 1500 років тому у Північне Причорномор'я вторгаються войовничі гуни. З того часу черняхівська культура занепадає.
На території Запорізької області жили й інші антські племена. У VI столітті вони воювали з могутньою Візан­тією - спадкоємицею величі Римської імперії. Війни з іншими ворогами - аварами - закінчилися поразкою антів. Але вони не щезли з історії, а разом з іншими народами увійшли до складу східно­слов'янських племен.
Саме ці племена утворили в IX столітті велику слов'янську держа­ву - Київську Русь.
2. Табори слов'ян на дніпровських берегах
По сивому Борисфену-Дніпру, з північних країн до Греції, Візантії пролягав славнозвісний шлях "із варяг у греки" - один із найважливі­ших торгових маршрутів світу. Але в наших місцях мандрівни­ки, торговці та воїни зустрічали­ся з серйозною перепоною - Дніп­ровськими порогами.
Зрозуміло, що тільки місцеві мешканці, що мали багатий до­свід боротьби зі стихією, могли провести човни через бурхливі потоки між смертоносними ске­лями. Тому тут були розташовані слов'янські поселення.
На території сучасного Запоріжжя, в районі Павло-Кічкаса знахо­дилася знаменита Крарійська переправа (пізніше вона дістала назву Кічкаської переправи). Візантійський імператор Костянтин Багрянородний через кілька сот років писав про неї так: "Ця переправа завширшки приблизно дорівнює іподрому... тому долітає стріла то­го, хто стріляє з одного боку до іншого. Сюди печеніги приходять і нападають на русів. Пройшовши це місце, руси дістаються до острова, який зветься святим Георгієм, і на цьому острові приносять свої жертвоприно­шення, бо там стоїть величезний дуб".
Вчені вважають, що візантійсь­кий правитель, розповідаючи про острів святого Георгія, мав на увазі Хортицю. Ймовірно, на острові існу­вало одне зі святилищ русів. Тут вони приносили жертви язичницьким бо­гам, складаючи їм подяку за безпеч­ний перехід через пороги або після перемоги над ворогом. Ще одне слов'янське поселення археологи знайшли на лівому березі Дніпра, біля колишнього села Вознесенка (зараз це територія міста Запоріжжя). Місце для будівництва табору русичі обрали дуже вдало. З височини табору добре було видно усю місцевість, у тому числі - переправи через Дніпро. Табір розташовувався на площадці розміром 3 на 4 кілометри. Він мав чотирикутну форму, один з боків цього прямокутника був закруг­лений. Захищав табір вал із землі та каміння. Археологи знайшли на території цієї військової бази слов'ян вели­ке поховання. У невеликій ямі лежали стремена, вудила, пряжки, а також золоті та срібні речі - фігурки орла, лева, різні бляшки тощо. Цікаво, що всі речі були простромлені трьома шаблями, кінці яких опиралися на дно ями. До того ж частина знахідок була обпалена вог­нем.
Що це могло означати? Вчені дійшли висновку, що мають справу з братським похованням воїнів. Тіла близько 30 ратників, що загинули в бою, спалили на великому вогнищі. Можливо, це були представники одного зі східнослов'янських племен - улічі, що воювали з хозарами.
Ще одне поселення часів Київської Русі знаходилося в південній частині острова Хортиця. У літописах його називали Протолче. Тут зупинялися на перепочинок купці, мандрівники, що долали пороги на шляху "із варяг у греки". Тут зупинялися і дружини руських князів.
3. Київські князі на Хортиці
Хортиця бачила слов'янські дружини, що йшли походами на пів­денних ворогів, і київських князів - Олега, Ігоря - під час їхніх по­ходів на Царград (Константинополь).
З цим островом була пов'язана доля київського князя, великого слов'янського полководця Святос­лава.
За легендами, Святослав розпочав свій бойовий шлях ще тоді, коли йому не виповнилося й... п'яти років! А було це, за переказами, так.
На початку однієї битви руські дружинники посадили хлопчи­ка на коня, дали до рук дротика та запропонували йому: "Розпо­чинай битву, княжич!" Хлопчик щосили кинув дротик у бік ворогів. Але сили в дитини було небагато, тому дротик ледве пролетів поміж вуха коня, подряпавши їх до крові. "Що ж, ти розпочав бит­ву, княжич", - промовили русичі й рушили в бій, в якому ворога було розбито.
Це була перша битва, в якій Святослав здобув перемогу разом з славними руськими воїнами. А потім, через роки, було ще безліч військових сути­чок. Молодий князь воював з волзькими булгарами, хозарами, пе­ченігами, греками.
Часто, рушаючи на ворога, Святослав надсилав гінців, які мали передати супротивнику слова русича: "Іду на Ви". Таке попередження ворога свідчило про впевненість у своїй силі та про віру у своїх ратни­ків. Слава про непереможного полководця була настільки гучною, що інколи достатньо було ворогам почути від гінців Святославові слова - "Іду на Ви" - і ворог панічно тікав від зустрічі з князем.
Одного разу візантійський імператор величезними силами оточив руську дружину на Дунаї. Греки почали вже перемагати слов'ян. Тоді Святослав закликав своїх воїнів:
"Не посоромимо землі Руської та поляжемо тут кістьми: мертві сорому не мають, а якщо втечемо, то буде нам сором". І тоді відбилися русичі від ворогів.
Надзвичайно важка війна Святослава в Болгарії та Візантії закін­чилася. Між русичами та греками було укладено перемир'я. Святос­лав повертався до Києва Дніпром. Але колишні вороги, побоюючись київського князя, розповіли печенігам про маршрут Святослава. Войовничі кочівники вирішили підстерегти свого затятого ворога на Дніпровських порогах. Святослав йшов з невеликою дружиною. Але обминути численні загони печенігів було неможливо. Допомоги не було, харчі закінчили­ся. Тоді Святослав зібрав свою дружину, і на раді було виріше­но пробиватися крізь ворогів.
Тут, у нашому краї, відбула­ся остання битва великого князя-воїна. Русичі билися, як ле­ви, але сили були нерівні. Свя­тослав загинув разом зі своїми воїнами.
Було це в 972 році. За легендою, що дійшла до нас з літопису "Повість мину­лих літ", печенізький хан Куря наказав зробити з черепа Свя­тослава чашу. Він окував її зо­лотом та пив на бенкетах вино з цієї чаші, вихваляючись своєю перемогою над нечисленною дружиною русичів. Так закінчилися славні походи велико­го воїна-князя.
4. Битва на річці Калці
У 1206 році в далеких безкраїх степах Центральної Азії на чолі численних кочо­вих племен монголо-татар став хан Темучин, якого стали звати Чингісханом. Та яке ж це має відношення до нашого краю? Має. Чингісхан створив величезну кін­ну армію, що налічувала десятки тисяч вершників. Монгольські воїни були вправ­ними та безжальними. Вони були озброєні тугими луками, кривими шаблями та го­стрими списами, одягали шоломи та пан­цирі з товстої шкіри. Блискавичною лави­ною, зі свистом та виттям кидалися вони на ворога. Монголо-татари захопили багато країн.
Довідка для допитливих
Монголо-татари загарбали Сибір, розгромили Китай, підкорили квітучі міста Середньої Азії.
Пограбувавши вели­чезні території, Чингісхан повернувся до Монголії. А для подальших загарбань відрядив великі загони своїх полководців. Спустошивши Іран та зруйнувавши міста Закав­каззя, страшні завойов­ники вийшли до території нашого краю - у причорно­морський степ. Тут монголо-татари зустріли полов­ців та розбили їх. Залишки половецьких військ втекли за Дніпро, де розташовувалися половецькі кочовища на чолі з ханом Котяном. Котян підтримував дружбу з руським Галицьким князівством. Га­лицький князь Мстислав Удалий був одружений з його донькою. Дізнавшись про нашестя монголів, Котян разом з іншими ханами поїхав просити зятя про допомогу. Хан говорив, що над русичами теж нависла загроза нашестя. До того ж, своє звернення половці підкріпи­ли великими дарами.
Мстислав Удалий погодився допомогти їм. Він звернувся до всіх руських князів із закликом виступити разом проти монголо-татар. Але до нього приєдналися лише деякі з князів: київський, волинсь­кий, чернігівський, смоленський та інші. З ними виступили і половці. Збір та об'єднання руських дружин і половців сталося біля острова Хортиця.
Довідка для допитливих
Цікаво, що саме на цьому ж місці, на Хортиці, збирали в 1103 році свої війська руські князі, щоб битися проти теперішніх союзників - половців. Тоді русичі завдали нищівної поразки половцям.
Військо вийшло велике, але погано організоване. Серед князів не було єдності, ніхто не хотів визнавати себе підлеглим іншому князю.
Вирішальна битва мала відбутися на річці Калці, що впадає до Азовського моря. Серед учених досі точаться дискусії, де відбула­ся битва на Калці, як ця річка називається зараз. За однією версією, битва відбулася біля вже згадуваної нами Кам'яної Могили. На дум­ку інших, це було на річці Конка, на території сучасного Оріхівського району. Є думка, що зараз річка називається Кальчик (вона тече в Розівському районі). Так чи інакше, але ця подія відбулася на тери­торії нашого краю.
І було це 31 травня 1223 року. Галицькі та волинські полки разом з половцями кинулися на ворога. Зав'язався гарячий бій. Але київсь­кий князь не ввів свої війська до бою, а залишився з ними в укріплено­му таборі на верхівці гори. У самий розпал бою побігли половці.
Русичі продовжували битися, хоча сили були нерівні. Тисячі воїнів полягли на полі брані. Мстислав Удалий і Данило Романович (волин­ський князь) зуміли відступити з залишками війська, переправитися через Дніпро та повернутися додому.
А монгольські війська оточили укріплений табір київського кня­зя. Хитрістю та підступністю вони виманили русичів із табору, напа­ли на них і перебили.
Монгольські хани по-звірячому розправилися з переможеними. Вони зв'язали полонених князів і бояр і поклали їх на землю. Потім русичів накрили дошками, влаштували на дошках бенкет і всіх зада­вили.
Багато сліз у ті дні проливали матері та дружини по загиблих на Калці. За літописами, з простих воїнів повернувся додому лише кож­ний десятий.  
Категория: Конспекти 5 класу | Добавил: varlakov
Просмотров: 4740 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
















 СОУ




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0